МОТИВАЦІЯ ДО МЕДІАЦІЇ

В грудні 2017 року законодавством введено в процесуальні кодекси поняття врегулювання спору за участі судді. В цій процедурі, яка за добровільної згоди сторін по справі може відбуватися до початку судового розгляду, законодавець пропонує суддям і сторонам по справі застосовувати правила, властиві для медіації.

Що ж таке медіація? Це вирішення конфлікту сторонами за участю нейтрального посередника (медіатора), який за допомогою певного алгоритму дій допомагає учасникам конфлікту з’ясувати їх власні пріоритети у спірній ситуації, почути іншу сторону і побачити спір «її очима», і, нарешті, відшукати вирішення конфлікту, яке якнайкраще задовольнило б інтереси усіх його учасників.

Більш детально по основних ознаках медіації.

Медіатором може бути будь-яка особа, яка пройшла спеціальне навчання технік медіації. Часто медіаторами стають юристи, пройшовши додаткове навчання, хоча юридична освіта для медіатора не є обов’язковою. Медіатор є нейтральним посередником між учасниками конфлікту. Він не схиляється на сторону жодного з них. Його роль – допомогти конфліктуючим сторонам усвідомити дійсні причини спору, свої інтереси у ньому та виділити ті з них, які є пріоритетними; бути вислуханим і почутим, почути іншу сторону, зрозуміти інтереси іншої сторони конфлікту; висловити пропозиції кожної сторони щодо вирішення спору, відшукати той з варіантів, що задовольнив би всіх учасників конфлікту; перевірити ухвалене рішення на здійсненність, чи відповідає воно висловленим сторонами пріоритетам, чи залежить його виконання виключно від сторін спору.

Хід медіації побудований за певним базовим алгоритмом дій, коли медіатор спочатку ознайомлює тих, хто до нього звернувся, з тим, яка процедура щодо них відбудеться, які їх права та обов’язки, потім пропонує кожному висловитися по суті проблеми, після чого надає можливість сторонам запропонувати своє бачення вирішення спору, в результаті чого оформлює досягнуту домовленість. Однак в межах цього алгоритму медіатор може і буде діяти гнучко, враховуючи конкретний спір та особливості сприйняття учасників конфлікту. Медіація відбувається під час спільних та/або окремих (закритих) нарад. На спільних нарадах присутні всі учасники медіації, окремі (закриті) наради проводяться медіатором в разі потреби з кожним із учасників конфлікту окремо.

В ході медіації медіатор працює з інтересами, а не з позиціями. Що це означає? Сторони у спорі можуть ставити один одному вимоги, але не озвучувати, чому саме для кожного з них важлива їх вимога, що за нею стоїть. Тим часом можливо, що той інтерес, який стоїть за вимогою, можна задовольнити не лише в заявлений, але й в інший спосіб, який зможе запропонувати інша сторона конфлікту, дізнавшись про пріоритетний інтерес свого «супротивника». Роль медіатора – забезпечити конструктивний діалог учасників конфлікту в цьому напрямку, допомогти сторонам зняти емоційну напругу, якщо така є, висловити накопичені емоції, якщо в тому є потреба, нарешті, вивести їх взаємовідносини на рівень взаємовигідної співпраці.

Тут варто підкреслити, що принциповим у медіації є вирішення спору на позиціях «виграш/виграш або не домовляємося», тобто якщо варіанти рішення не вдовольняють хоча б одну сторону, рішення взагалі не приймається, медіація припиняється. Це не поступки власними інтересами на догоду іншій стороні з тим лише, аби спір припинити, - це пошук способу задовольнити індивідуальні потреби кожного з учасників спору з метою повного його вичерпання.

Ще одним основоположним принципом медіації є те, що рішення у спорі ухвалюють виключно самі його учасники. Вони не делегують вирішення своєї справи арбітру (як в арбітражі), державному органу (як в судовому розгляді) або будь-якому іншому посереднику. Цей принцип походить від тези «кожен є найкращим експертом у власній справі», тобто ніхто не знає кращого способу задовольнити потреби людини, ніж сама ця людина. Він спрямований також на забезпечення виконання ухвалених в ході медіації рішень, адже люди в переважній більшості випадків схильні дотримуватися того, що вони постановили для себе самі, тоді як примусово кимось насаджене рішення викликає спротив.

Скористатися процедурою медіації можна на добровільних засадах, тож учасники конфлікту вправі звернутися до медіатора на будь-якій стадії конфлікту, за винятком тих випадків, коли можливість домовлятися остаточно втрачено. Немедіабельними вважаються також випадки домашнього насильства. В решті застосувати медіацію або принаймні основні її техніки можна практично у будь-якій сфері відносин (трудові, сімейні, земельні, корпоративні спори, спори у сфері захисту прав споживачів, інтелектуальної власності, кримінальні справи приватного обвинувачення, кримінальні справи, в яких фігурує потреба відшкодування завданих збитків, тощо).

Медіація, засади якої сформувалися всього лиш у 60-х – 70-х роках минулого століття, стає все більш широко вживаною у світі, застосовується на рівні конфліктів фізичних, юридичних осіб, держав, міжнародних спільнот. Разом з тим, в сучасному українському суспільстві вона наразі поширена зовсім мало, а багатьом і взагалі невідома. Не всі згодні сплачувати послуги медіатора, ставлячись скептично до результативності медіації. Хіба можна просто-так, без суду домовитися за якихось кілька годин з опонентом, особливо якщо спір триває довший час? Якби це було можливо, хіба б конфліктуючі сторони уже не домовилися самостійно? Хіба це не те саме, що й звичайні переговори?

Однак це справді різні речі. В переговорах йдеться про позиційний торг і поступки, компроміс, тоді як в медіації йдеться про задоволення інтересів та потреб всіх сторін. В суді ж йдеться про застосування закону, а він, як відомо, часом може не задовольняти потреб жодної зі сторін.

Саме тому спроба законодавця створити на рівні суду щось середнє між судовим розглядом і медіацією – врегулювання спору за участю судді – надає сторонам спору досить широкі додаткові можливості.

Врегулювання спору за участю судді, як воно окреслене наразі законодавцем, по суті являє собою спрощену версію медіації, з деякими процесуальними особливостями. Ця процедура може бути застосована після звернення з позовом до суду і до початку судового розгляду справи, відбувається в суді, в якості безстороннього посередника виступає суддя, головуючий у справі.

Врегулювання спору за участю судді є цілковито добровільним, запропонувати його може як одна зі сторін у справі, так і суддя. В разі, коли хоча б одна зі сторін заперечує щодо спроби такого вирішення спору, дана процедура не проводиться.

Врегулювання спору за участю судді (для зручності називатимемо цю процедуру судовою медіацією) може тривати не довше тридцяти днів, на час його проведення провадження у справі зупиняється і призначаються спільні або закриті наради. У спільних нарадах беруть участь сторони та їх представники, закриті наради проводяться з ініціативи суду з кожною зі сторін окремо від іншої. Сторони можуть навіть брати участь в нарадах в режимі відеоконференцзв’язку.

В ході судової медіації суддя з’ясовує предмет та підстави позову і заперечень, роз’яснює предмет доказування по категорії спору, що розглядається, пропонує сторонам висловити свої пропозиції щодо вирішення справи, може ознайомити з судовою практикою у справах даної категорії, вправі навіть запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору, однак йому заборонено оцінювати докази по даній конкретній справі і надавати юридичні консультації. Суддя спрямовує сторони до мирного врегулювання спору.

Судова медіація може бути успішною або ні.

В першому випадку можливе затвердження судом мирової угоди між сторонами, або закриття провадження справі на підставі відмови від позову, або залишення позову без розгляду за заявою позивача, або ухвалення рішення суду на підставі визнання позову відповідачем. В усіх цих випадках передбачена можливість повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого ним за подання позовної заяви до суду, при чому сама судова медіація цілковито безкоштовна для сторін. Варто також наголосити на тому, що за чинним процесуальним законодавством мирова угода може бути затверджена і в тому випадку, якщо її умови виходять за межі предмету позову (до грудня 2017 року таке було заборонено).

Якщо ж судова медіація не була успішною, суд відновлює провадження у справі і справа на підставі повторного авторозподілу передається на розгляд іншому судді. Це пов’язано з тим, що процес судової медіації є цілковито конфіденційним, фіксування технічними засобами, звуко- та відеозапис не здійснюються і навіть прямо заборонені. Очевидно, законодавець вважає, що дізнавшись від сторін певну конфіденційну інформацію щодо них, суддя, який проводив з ними судову медіацію, в разі її незадовільного результату не матиме можливості неупереджено розглянути спір.

Процедура врегулювання спору за участю судді не може проводитися повторно в одній і тій же справі.

Як бачимо, законодавець стимулює сторони звертатися до процедури судової медіації і водночас прагне запобігти спробам недобросовісного затягування процесу за відсутності дійсного наміру вирішити спір добровільно.

При цьому, коли судова медіація можлива лише на визначеній стадії процесу, сторони все ще можуть скористатися медіацією в її класичному розумінні (за посередництвом професійного медіатора) і на пізніших стадіях процесу. Для цього в суду наявні достатні процесуальні можливості – наприклад, за клопотанням сторін судовий розгляд справи може бути відкладено або в засіданні може бути оголошена перерва для звернення сторін до медіатора за межами суду.

Отже, які переваги надає медіація сторонам конфлікту порівняно з вирішенням справи судом? Проілюструвати відповідь допоможе наступний перелік.

Впродовж судової медіації суддя має всі можливості повноцінно використовувати інструментарій медіації позасудової. Є лише деякі особливості, основні з яких подані в нижче наведеному переліку.

Насамкінець слід відзначити, що і судова, і позасудова медіація є надзвичайно вигідними способами врегулювання спору для учасників конфлікту, суду, держави та суспільства. Звернення до цих способів:

- зменшує навантаження на суд,

- істотно скорочує строки вирішення спорів,

- заощаджує ресурси суду для більш складних, немедіабельних спорів,

- підвищує професійний рівень суддів, їх навики ефективної комунікації,

- підвищує рівень задоволеності учасників конфлікту результатом його вирішення,

- зменшує кількість оскаржених та скасованих рішень, а також справ, направлених на новий розгляд,

- в кілька разів збільшує ймовірність добровільного виконання ухваленого рішення,

- підвищує авторитет суду,

- підвищує рівень задоволеності судді своєю роботою,

- навчає сторони в подальшому адекватно оцінювати свої інтереси, виділяти пріоритети, запобігати конфліктам, самостійно їх вирішувати без звернення до суду,

- виховує в учасників конфлікту повагу до потреб одне одного,

- дозволяє сторонам конфлікту відновлювати стосунки, зберігати можливості співпраці,

- орієнтує сторони від деструктивного «що було, хто винен, як покарати» на конструктивне «що є, що мені потрібно, як цього досягти».

Коли ми переконуємо себе, що хтось сторонній винен у наших проблемах, ми ставимо себе в позицію жертви. Якщо ми зважуємося взяти відповідальність за власне життя на себе, то конфлікт працює на нас – ми вирішуємо його з максимальною користю для свого теперішнього і майбутнього.

Тож що обрати? Минуле чи прийдешнє? Гнів і розпач чи впевненість і силу? Примус чи співпрацю? Загальне правило чи індивідуальний підхід? Вибір за кожним з нас. Щоденно.

Суддя:                                                                                Аліна Демінська