Позивачка не могла звільнитися з роботи, оскільки відповідач зник

Позивачка в 2020 році була прийнята на роботу на посаду касира-експерта. 

В період з 18.03.2022 по 18.03.2025 позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років.

Після декретної відпустки хотіла вийти на роботу, однак на телефонні дзвінки керівництво не відповідало. 

Згідно відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб станом 03.11.2025 трудові відносини з позивачкою не припинені.

Так, трудовий договір зі нею не розірвано, запис про звільнення до трудової книжки не внесено. Відповідач фактично зник, не надавши жодних наказів про простій чи призупинення дії трудового договору. Через це позивачка позбавлена можливості офіційно працевлаштуватися за основним місцем роботи.

Враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Позивачка звернулась до відповідача із заявою про звільнення із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП, яка залишена відповідачем без реагування.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Тому за встановлених судом обставин та з урахуванням вимог частини другої статті 5 ЦПК України ефективним способом захисту прав позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами

Враховуючи вищевикладене, суд визнав припиненими трудові відносини між позивачем та відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга.

З рішенням у справі 686/33047/25 можна ознайомитися в ЄДРСР.