Ціна життя військового у війні з колись братнім народом (доповнено)

Ціна життя військового у війні з колись братнім народом

Зважаючи на суспільний інтерес  до розглянутої Хмельницьким міськрайонним судом  справи за позовом  батька загиблого при виконанні обов’язку військової служби  до держави – Російська Федерація про відшкодування шкоди та численні запити щодо розглянутої справи вважаємо за необхідне повідомити наступне:

Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області   розглянуто справу за позовом  батька загиблого при виконанні обов’язку військової служби  в серпні 2014 року в м. Іловайськ  Донецької області, внаслідок  збройної агресії Російської  Федерації проти України,  до держави – Російська Федерація про відшкодування шкоди.

Рішенням суду  від 12 вересня 2017 року було стягнуто  з держави Російська Федерація  на користь батька в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю сина понад 1 700 000 грн., оскільки позивачем було надано беззаперечні докази збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема на території Донецької області в період та за обставин смерті військового.

Так, суд ухвалюючи рішення керувався наступним:

згідно із рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2016 року у справі №686/19842/16-ц, яке не оскаржувалося з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, безпосередньо встановлено факт загибелі військового при виконанні обов'язку військової служби 29 серпня 2014 року на території Донецької області в місті Іловайськ, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Суд в цьому рішенні прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя військового, передбачене ст. 27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд виходив із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини та становить в середньому 60 000 Євро за загибель однієї особи. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах "Хачукаевы против России" (Khachukayev v. Russia (23/04/2009)), "Сагаева и Другие против России" (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), "Исламова против России" (Islamova v. Russia (30/04/2015)), "Султыгов и Другие против России" (Sultygov and Others v. Russia (09/10/2014)).

Також судом зазначено, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України та відповідно окупацію частини території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а тому судом в повному обсязі було  задоволено позовні вимоги  батька, що втратив сина в неоголошеній війні.

Рішення суду чинності не набрало, оскільки відповідач вправі його оскаржити протягом 10 днів з моменту отримання.

Прес – секретар                                                   А. Плінська